Ісус у твоєму човні!

Хоча я румун за національністю, але дуже радий, що можу жити в Україні та служити українським людям.

Я людина структури, тому завжди багато планую. Багато читаю, багато пишу й багато рахую. На той момент, як мене обрали на посаду старшого пресвітера церков Харківської області, у мене було дуже-дуже багато планів — на кожен день, на цілий рік усе було розписано.

Я завжди навчав: якщо бажаєш бути успішним у житті, недостатньо мати тільки одне джерело прибутків. Потрібно хоча би два, а найкраще — чотири джерела. На той момент у мене було дев’ять джерел прибутків, тому й так багато планів. Усе було благословенно, але — до 23 лютого…

23 лютого я зібрав пастирів та дияконів і сказав їм, що відчуваю, що почнеться війна. Війна — це завжди погана новина. Але є хороша новина — скоро й дуже скоро буде перемога! Із 24 лютого щоранку я прокидаюся, голюся, чищу зуби, приводжу до ладу зачіску, роблю зарядку, читаю Біблію, молюся — тому що хочу зустріти перемогу радісно й з гарним виглядом.

Хоча я мав погане передчуття, але, відверто кажучи, не вірив йому. Я не вірив, що почнеться війна. Служителі казали: «Ну яка війна? У нас хороші бізнеси, усе йде чудово…» Я відповідав: «Хай буде так, як ви кажете, бо я теж не вірю…»

У той же день у нас була Zoom-конференція зі служителями зі всієї України. Один із єпископів сказав, що є інформація від спецслужб, що о третій-четвертій годині ночі почнеться війна. Ми переглянулися з моїм заступником, посміхнулися. Було вже кілька хвилин на дванадцяту ночі. Ми поїхали додому, навіть не заправилися…

Моя дружина — щира українка, ми вже 27 років разом, народили трьох дітей. У ту ніч я приїхав додому, ліг біля неї і так солодко заснув. О п’ятій годині ранку ми прокинулися від страшних криків нашого молодшого сина — з усіх боків бомбили місто! Ми живемо недалеко від окружної, із боку Росії летіли ракети.

У Євангелії від Матвія написано так: «І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав... І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала...» (Мт.8:23-26).

Учні раділи, що вони перебувають з Ісусом Христом. Я теж дуже радію, що 40 років тому ще юнаком прийняв Спасителя у своє серце. Він став моїм Лідером. Учні були покликані Ісусом Христом до служіння. Вони бачили чудеса, які Він учинив — зцілення прокаженого, зцілення слуги сотника, зцілення Петрової тещі… Вони були вражені й натхненні, ідучи за таким Лідером. І коли вони з Учителем вирішили переправитися на інший берег озера, то не очікували, що доведеться пережити такий жах — що почнеться сильна буря.

У кожного з нас у житті будуть свої виклики. Будуть обставини, яких ми не планували, які прийдуть несподівано. Але незважаючи ні на що — ідімо за Христом! Навіть коли не розуміємо, що відбувається, коли хвилі дуже великі, коли вітер дуже сильний — це не значить, що Ісуса Христа немає поруч із нами! Він ніколи не залишає нас.

Наступна думка: навіть якщо Ісус Христос мовчить і нам здається, що Він спить і що наші молитви даремні, не забувайте — при цьому Він перебуває у вашому човні. Озбройтеся цією думкою — Він завжди поруч. Це Його обітниця для нас. Навіть, коли ми бачимо смерть, хоронимо людей…

Мені здається, що я пережив такий самий жах, як учні під час бурі. Увесь день 24 лютого я просидів на телефоні. Протягом 18 годин спілкувався з пасторами, які залишали область. Це один із важких моментів — коли тебе залишають люди, які були поруч. І ти благословляєш їх: «Звичайно, виїжджайте, вивозьте дітей!» Але розумієш, що сам лишаєшся.

Увесь цей час ми майже не спали. Моя дружина, мабуть, більш стійка, адже вона справжня українка. Вона на дев’ятий день просила автомат і хотіла йти разом із старшим сином в тероборону. Був ще один важкий для мене момент. Ми живемо на Салтівці, у районі авіазаводу. На дев’ятий день, коли стали з літаків скидати бомби, діти просто були приліплені до стіни від страху, це неможливо передати… Тоді я змусив сім’ю виїхати, лишився тільки старший син, ми з ним продовжували евакуйовувати людей. Дружину, наших дітей та ще інших дітей посадив до автомобіля та вивіз із міста. На Київській трасі зі сльозами обійняв усіх на прощання… Тоді я був певний, що ми зустрінемося, але не був певен, що на землі. Навіть більше — я думав, що вже не побачу їх. Великих зусиль вартувало відштовхнути їх із обіймів, розвернутися й поїхати назад у палаюче місто. Російські війська були вже за 8 км від Харкова й безперервно накривали «ураганами». Я приїхав додому: рідних немає, команди немає… Ось у цей момент мені насправді здалося, що Христос мовчить. Але хоча й мовчить, Він поруч! Він у твоєму човні! Він тримає тебе за праву руку! Дає тобі відчути Його обійми!

Життя непередбачуване… Я ніколи раніше не хоронив за раз п’ятьох людей — наших сестер, які йшли від дому молитви й по яких вистрілили з танка. І треба поховати… Комусь же треба поховати… І сказати слова втіхи, а не плакати, як я зараз плачу… Я ховав друга — пастора, волонтера, молодого чоловіка, батька двох синів — якого вбили поблизу Балаклії. А наступного дня Балаклія й Вербівка були звільнені. І виникає питання: «Боже, ну чому Ти спав? Один день — і він був би живий!»

Важливо не жити ілюзіями, а розуміти реальність. Ми можемо втомлюватися, здавати позиції, сходити з дистанції… Але коли учні стали гучно кричати: «Гинемо!», Ісус Христос прокинувся, заборонив хвилям та вітру — і все затихло. Проте Він докорив учнів за полохливість та маловірство.

Хочу вас надихнути завжди вірити Божому Слову. Перебуваючи в непростій ситуації в Харкові, я зміцнявся Божим Словом. Довіряв обітницям Всемогутнього. Знав, що в обіймах Ісуса Христа — я в безпеці. І навіть якщо моє життя закінчиться — буду з Ним. Цим я надихався сам і надихав тих, хто мене оточував.

У нас сформувалася команда в середньому із 70 чоловік, багато з них — люди, які втратили житло, прийшли до нас і запалилися нашою вірою та служінням. Ми щоденно евакуйовували, видавали допомогу… За один день доводилося роздати до 7000 продуктових наборів.

Ісус Христос не применшував небезпеки, не казав, що нічого страшного не відбувається. Він лише запитав, чому учні злякалися й чому не довірилися. Тож надихаю вас бути людьми віри. Пильнуймо за своїм мисленням і тим, що говоримо. Життя і смерть — у владі язика. Якось хтось із капеланів розповів мені випадок, як спілкувався з одним старшим сержантом перед бойовим завданням і запитав його: «Куди ви зараз ідете?» Той відповів: «Ми йдемо помирати!» Капелан говорить: «Не кажіть так. Я помолюся за всіх!» Він помолився — і в той день усі солдати повернулися живими, тільки старший сержант отримав поранення і його, на жаль, не врятували.

Не говоріть гірких слів на себе, не говоріть гірких слів на Україну. Я давно міг би виїхати. Але я дуже люблю Україну! Я патріот своєї країни. І мене дивують молоді люди, які намагаються правдами й неправдами втекти за кордон. Мене дивують ті, хто каже, що Україна не має майбутнього. Як один із лідерів нації я стверджую: є майбутнє для України! Є благословення для нашої нації! Більше того — вона стане благословенням для всього світу. І все найкраще — попереду.

Для того, щоби бути свіжими, бадьорими, позитивними — почніть по-справжньому вірити Божому Слову. А для того, щоб ця віра зміцнялася, потрібно щодня читати Біблію. Статистика каже, що люди перестали читати Біблію, навіть служителі. Читайте її кожного ранку. Адже віра від слухання, а слухання через Боже Слово!

Ілля ГЕРАСИМ, за матеріалами ГЛС

Благовісник, 2,2023